Іван Русенко

Вродил ся 19 січня 1890 р. в селі Коростенка/Красна коло Коросна. В 1905 р. был принятий до „Руской Бурсы“ в Новым Санчи, што дало му можніст вчыти ся в сандецкій ґімназиі. Будучы бурсаком выріжнил ся уж своїм поетычным і рысунковым талантом, предо вшыткым як сатырик на сторінках „Лемка” (його едициі сперед І. світовой войны). Матуру здал в 1912 р. Замірял поступити на університет, але в 1913 р. покликано го до австрийской армії. В часі 1. світовой войны трафил на сербскій, потім по тяжкым раніню і долгым шпытальным лічыню — італиянскій фронт. По войні, в бурливий для Лемковины час, не повело ся му сполнити мриі про выжшы студиі ани мриі про вчыня лемківскых діти. Закінчыл ІІ. курс учытельской семінариі в Коросні, коротко учытелювал в рідній Красній, єднак в 1922 р. перенесено го на посаду учытеля в польскым селі Лютча коло Стрижова, де працувал през 21 років, в 1943 р. міг вчыти лемківскы діти як учытель в селі Боднарівка, уж не політичный час был на передаваня ім лемківского партіотызму, котрого така безмірніст в Русенковых вершах. В 1945 р. разом з Боднарівчанами выіхал на Украіну, де мешкал в селі Королівка в тернопільскій области. Там вчыл през 12 років, головні німецкого языка. По переході на пенсию продолжал свою малярску і писательску діяльніст. Вмер в Королівці 10 січня 1960 р.
Як літерат і рысовник дебютувал Русенко в 1912 р. на странах редаґуваного товды през його приятеля Димитрия Вислоцкого (Гунянку) „Лемка“. З Гунянком спілпрацувал тіж, коли тот редаґувал лемківскы часописы і календарі в Америці, в них напечатано більшіст знаных Русенковьіх верши. Публикувал тіж в крайовым „Лемку“ (меджевоєнной едициі) стало спілпрацуючы з редакотором Методийом Трохановскым. По войні печатал уж мало, головні в лемко-союзівскых выданях, част з його верши (скорше публикуваных) друкувало тіж „Наше Слово”. Публикувал часто під псевдонімом „Сват”.

Вершы дркуют ся за: „Карпаторусский Календарь”, Р: 1951 (Зима); Р: 1958 (Рік 1945); Р: 1961 (Тепер на Лемковині); Р: 1963 (Наша Лемковина, Люде ріжной масти); Р. 1960 (Боднаровяне, 1960); Р. 1965 (Моя Отчызна).

Зима
Стиснул землю мороз сивий,
Під ногами дзвонит,
Ледом ріку замурувал,
Най Бог оборонит.
Зимне сонце попрез гору
До села зазерат,
Всьо ся крыє, де лем може,
Зимі нихто не рад.
Кус з полудня сонце зашло,
А змерк скорым кроком
Потихіцькы іде в село
І сіл над потоком.
Пхат ся силом студін до хыж
Зо сін і зо двору,
А з калениц сивий дымок
Вытігат ся в гору.
Вшыткы пхают ся ку пецу
І стары і діти,
Докладают дров до огня,
Жебы ся огріти.
Тихо вокруг, лем ліс тріскат,
А звізды ся ярят
І през вікна оген блискат,
Де вечерю варят.
А дітиска коло пеца
Чекают вечері,
„Хвала Богу” — гварит мама,
„Уж кыпят компері”…

Рік 1945
Вшыткы люде выіхали
І з долы, і з горы,
Стары бабы, малы діти,
Здоровы і хворы.
І кулявы, і немравы,
Вшыткы выіхали,
Єдны вмерлы, што в могылах,
На вікы остали.
Лишыли ся і героі,
Што на войні пали,
Жытя своє за отчызну
Чыю жертвували.
Лишыли ся в свіжых гробах
Семеро убитых,
Што ім жытя одобрали
Лютецкы бандиты.

Антолоґія повоєнной лемківской літературы: Ци то лем туга, ци надія.

This entry was posted in Osobnosty. Bookmark the permalink.

Comments are closed.