о. Анатолій Федоровіч КРАЛИЦЬКЫЙ, ЧСВВ

[псеудоним І. ВАСИЛЕВИЧ, АСКОЛЬД, Іван НОДЬ]

– монах чіну св. Васілія Великого, церьковный діятель і педаґоґ, писатель, етноґраф

Вчів ся в богословскій школі в монастырю Марія-Повч (1854-1856), потім в Краснобрідскім монастырю. В 1858 быв рукоположеный на священика в Пряшові і быв установленый за учітеля Богословской школы в монастырю Марія-Повч. В 1863 прияв підстрігнутя на монаха – васіліяна. Од 1869 быв протоігуменом Мукачевского Святониколаєвского монастыря. Кралицькый быв учеником і наслідником А. Духновіча, поздный романтік-просвітитель, проповідавшый ідеу славяньского єдиньства протів мадярізації. Кралицькый зохабив велике літературне богатство, оріґіналны повідкы і повести, публістичны статі, обзоры, переклады, етноґрафічны позначкы, компілативны просвітительны роботы. Ёго вкладом до познаня Русинів суть: (Сђверо-восточная Угорщина. Топоґрафическо – ґеоґрафическое описаніе; Русины Лаборскіе въ Угорщине; Свадебныи обряды у Лаборскихъ русиновъ Народныи пђсни изъ околицы Мистичевской въ Угріи; Народная этноґрафія), серія статій із історії підкарпатьскых монастырів. Бівшый інтерес представляють історічно-науковы роботы (Лђтопись Мукачовского монастыря; Грамота князя Федора Коріатовича; Кореспонденція о рукописях А. В. Духновича). Кралицькый yашов рукописану книгу «Мукачевская псалтырь ХV вђка» Писав і повідкы по рускы, повесть «Князь Лаборець»; (1863, 1921, 1925), писав до ужгородьского тыжденика «Свђт», новинок «Слово», «Славянвкый сборник», новинок «Листок», «Pešťdudinske vedomosti», «Sokol» і др. Кралицькый написав і серію біоґрафічнЫх черт о жывоті діятелів Підкарпатьской Руси А. Духновіча, В. Поповіча, М. Балудянского, А. Коцака і др. На Словеньску із ёго діла вышли «Вибрані твори»,Пряшів, 1984, а на Підкарпатю «Кому мила єсть отчина… », Ужгород, 1998. Помер 1.2.1894 в Мукачовскім монастырю.

Переложеный вытяток із Энциклопедии Подкарпатской Руси;котрой автором є Проф. І. Поп, доктор історічных наук.

Анатолій Кралицькый

Cучасник і крітік творчости Анатолія Кралицького раз повів: „Кебы у нас было повеце Анатолів Кралицькых, угроруська література бы стояла не там, де ся она на­ходить в тых часах“, В тых словах мож чути высоку оцінку сучасника на особность Анатолія Кралицького, тверджіня, же особность і творчость А. Кралицького щі не доста­точно освітлены, высловлює у своїй научній роботі і руськый ученый, карпатолоґ, заснователь Карпато-руського музею в Москві Ф. Арістов. Він у Хронолоґічнім перегляді надрукованых творів А. Кралицького з 1850-1899 рр., Ужгород, 1930, пише о непорозуміню Кралицько­го із боку выскумників і того непорозуміня высвітлює тім, же він, принимав участь подля свого монашского чіну, не принимав участь в актівнім сполоченьскім жывоті, друковав много творів без підписів або під недоступныма псевдонімами, а же скоро половина ёго надрукованых творів была опублікована за граніцями Угорьской Руси, в Галичіні. В сучасности тоты погляды суть ско­ро неплатны.

Жытя

А. Кралицькый ся народив 11. фебруара 1835 у Вышніх Чабинах Меджілабірьского окресу. Ёго отець быв учітелём і кантором. До школы ходив у Краснобрідьскім монастырі, учів ся в Пряшові, а богословску науку скінчів в Ужгороді. Сімнадцятьрічным хлопцём (1851 р.) знаходиме ёго в Мукачівськім монастырі як кандидата у ченці, якый опановує богословську освіту. Продовжує штудії тыж у Марія-Повчанськім (1854-1856) знова у Краснобродськім (1856-1858) монастырях. За монаха го высвятив єпіскоп I. Ґаґанець у 1858 році. В Пряшові было ёго пострижіння. Кралицький од народжіння мав ім’я Александер, выберать для себе монаше ім’я – Анатолій. А. Кралицькый уж о пів рока ся став професором історії церькви і канонїчного права в Маріяповчаньскім монас­тырі. В некролоґах ся о нім пише, же він ся вызначовав великов моралнов чістотов, але рівносчасно быв і великым патріотом русиньского народа.

А. Кралицькый публиковав свої творы у тогдышніх карпаторуськых выданях (Свет, Новый Свет, Карпат, Листок, Месяцослов) і в гапицькых (Зоря галицька, Слово, Гали­чанин, Временник Ставропігійского інштітуту) і в научнім зборнику Галицько-руськой матиці. Помімо галицькых выдань, Кралицькый писав у віденьскых руськых новин­ках і журналах – Вестник, Отечест­венный зборник а тыж у Славяньскім зборнику, якый выходив у Санкт Петербурзі. Він писав під такыма фіптонімами і псевдонімами: А. К., А. Кр„ ан. К., Аи. Кр„ К.М.Ы.У,В., Василєвіч і Аскольд.

Мож повісти, же монашскый жывот нияк не сперав в ідейній ро­боті А. Кралицького на благо Русинів, а мав правду его жывотописець, кедь повів, же „отець Анатолій ціяый свій жывот присвятив Богу і свому угроруському наро­ду“. Умер А, Кралицькый у 1894 році. Охабив слід нелем в карпатьскій літературі, але і в історічній науці о Русинах в Карпатах, цінны труды.

Літературный дар А. Кралиць­кого обїмав обшырне коло тем. Він ся інтересовав сучасным жывотом, в котрім жыв, минулостёв під Карпатами, реліґійным жывотом. Він написав цілый ряд творів о южнокарпатьскых монастырях вы­ходного обряду, якы были заперты цісарём Ёзефом, а тыж о славнім Грушевскім монастырю, зниченім в кінці 17. І зачатком 18. сторіча. Цінны суть ёго архівны выскумы. Про ігумена монастыря архивы бы­ли доступны, што він богато выужывав. Він обявив пару памятників нашой старой письменности, якы были до того часу незнамы. К ним належать такы творь, як – О няґовскых поученіях, о нашім першім єамостатнім творі із кінця 16. сторіча. Рукопис того твору він одовздав до Мукачевского монас­тыря, кедь го навщівив, а то історікови Л. А. Петрову, якый го вы­дав в Петрограді в зборнику выскумів Руськой академії наук. А. Кралицькый нашов в архіві на Чернечій горі урывок Монастырьското літопису, о котрім писав 1874 році у львівскім Слові. З ёго етноґрафічных робот, якыма ся тыж інтересовав, треба спомянути ёго опис свадьбы з Лабірьской до­лины, ёму патрить і зборник на­родных, співанок, якы были надрукованы у зборнику Драгоманова -Малоруськые предания і песни.

Знама є і ёго повість Князь Лаборець. В ній він розробив факты, маґістра Петра, такзваного Аноніма, якый писав кінцём 12. і 13. сторіча о князёви Лаборцёви, якый пановав на замку Уг (Castrum hung), в теперішнім Ужгороді і втікав перед Мадярами, котры ся впхали через карпатьскый хребет до нашого краю у 9. сторічу (895. р).

А. Кпарицькый описує обсаджованя замку, утіканя і смерть князя на ріці, яка, як ся видить, была названа подля ёго мена – Лаборцём.

К бытовым повіданям А. Кралицького належить Пиявіця -1869 р., де суть описаны провины сільского корчмаря.

Написав оповідання „Пастырь в полонинах“, „Федор Петрюк“, „Князь Лаборець“, „Казнь неба“, „Не ходи, Грицю, на вечорниці!“, „Свято-Юрский монастырь в Ливадии“, „Абеляр и Гелоиса“, „Дяк“, „Прометей“, „Мойсей“, „Сельский учитель“, „Иван“, „Пиявица“, „Распятие перед судом“, „Бритва и мыло“, „Султанский суд“, „Югославянские амазонки“, „Экзекутор“, „Фон Минкач“, „Житейские дрязги“ тощо.

До того часу залишаються важными етноґрафічними джерелами ёго праці „Русины Лаборские в Угорщине“, „Свадебные обряды у Лаборских Русинов“, „Дело русского мужика зимой“, „Свадебные обряды у Шаришских Словаков“, „Этнографические мелочи из быта Угорских Словаков“, „О современном положении русских в Угрии“.

Працы Кралицького суть великым жерелом минулого русинів, їх културных памяток, визначных постатей народу, монастырів . А то десятк праць о всіх монастырях Угорської Русі, нарисы єпископа В.Поповича, протоігуменів М.Шугайды, М.Микиты, І.Зейкана, І.Скрипкы, І.Базиловіча, діячів А.Коцака, Ю.Гуцы, П. Лодія, М.Балудянського, А. Духновича, І.Раковського, Т.Легоцького і ін. Цінны працы о русинах словацького історика Ф.Сасінка, палеографічне досліджіння Мукачовського псалтыру російськыми учеными І.Срезневськым та І.Соколовым, німецькоязычнене выдання о русинах.

А. Кралицькый писав просто, народным языком. Остро крітізовав приятя латинікы, абецадла, яке хотіли прияти уж за его жывота в Галичіні. Він на їх адресу написав: “ Кебы было добре абецадло про наш язык, святый Кирил і Мефодій не глядали бы нове письмо про славяньскый язык. Днесь Славяне о тім думають, жебы ся вернути к письму своїх просвітителів, а вы, батюшка Ёсиф Войчіцькый, у восьмім номері Келета радите нам перемінити кириліку на абецадло?!“

А. Кралицькому належать сло­ва, котры у некролоґу на смерть А. Духновіча написав: „Духновічі, кто з руськых сынів не знать тото мено мужа, якый з вічного сна пробудив нас ку ділам на родній ниві руськой словесности?!“

З той короткой характерістікы жывота і творчества А. Кралицького треба оцінити ёго заслугу в освітній роботі Русинів, того скром­ного робітника в монашскім чіні, якый оддано служыв родному на­роду і свому русиньскому краю.

Мґр. Гавриїл Бескид.

This entry was posted in Osobnosty. Bookmark the permalink.

Comments are closed.