Адолф ДОБРЯНЬСКЫЙ і русиньска корунна країна

(Присвячено 100. рiчнщi од смерти будителя)

– русскый економ підкарпаторусиньского походжіня, доктор права, педаґоґ і політічный діятель

Молодый Адолф Добряньскый скоро пришов на то, же пануючі кола в Ракуську собі не цінять там жыючі народы єднак. Ділять їх на історічны і неісторічны народы. При тім за історічны на­роды поважовали такы, котры перед вчленінём до споминаной влады мали свої країны і своїх панів, досягли в Европі якесь узнаня, і народы, котры подля них не мали властны штаты.

Ку першій ґрупі раховали Німців, Мадярів, Чехів, Хорватів, Серьбів і Поляків. То были наро­ды, котры ся операли о властны корунны краї­ны, в котрых пановали і корунованы главы краї­ны. Ку другій ґрупі раховали такы, котры были без властных „історічных“ країн. До той трупы належали Словаци, Русины і Румуны, хоць тыж мали свої історичны країны (Румуны в 1856 р. досягли зряджіня Мултаньска). Тоты жыли в найтяжшых історічных условіях в Угорьску, хоць Словаци, Русины і Румуны мали богату історію, не мали ей репрезентачно спрацовану. Хыбили їм научно здокументованы граніці їх теріторії. Лем на основі успішно пройдженой історічной минулости ся могли дожадовати признаня окремых форм самобытности.

В 1848-1849 роках Словаци зорґанізовали повстаня і хотіли ся ослободити, але не досягли такы выслідкы, якы очековали. Адолф Добрянь­скый мав сістематічны контакты зо словеньскыма будителями, як Гурбаном, Штуром і Годжом і вєдно вырішыли выбоёвати окреме автономне поставіня – узнаня Словеньска і Підкарпатьской Руси за корунны країны. Заважыв такый факт, же трёми членове той акції – Ян Коллар, Людовіт Штур і Адолф Добряньскый знали добрі по німецькы. Першы двоми ся німецькый язык научіли в часі штудій на німецькых высокых школах, а Добряньскый од своёй матері.

Будитель Добряньскый выходжав з братьского одношіня угорьскых Русинів з галицькыма на ярь 1849 р., кідь у Львові перед країньсков громадов ознамив желаня угорьскых Русинів выступити з Угорьска і вшыткых Русинів споїти до корунной країны. З такым желанём ся галицька країньска народна громада обернула на цісаря. Іщі перед тым выдав А. Добряньскый Выголошіня к русиньскому жытельству Галичі, в котрім їм давать знати, чом хотять досягнути узнаня Русинами заселеной теріторії за русиньску корунну країну. Русинів ословлює Русинами. Гово­рить, же русиньскы предкы были слободным і силным народом, але про неприязну судьбу стратили свою самостатность. Русиньскы шляхтичі охабили віру своїх предків, забыли свою материньску бісіду і остали невірны свому властному народу. Русиньскый народ быв барз утискованый і упав так глубоко, же слово Русин ся тогды хосновало скоро лем як слово ганы. Дякуючі новому зряджіню – документовав А. До­бряньскый дале – і Русины думають і вірять, же ідуть до ліпшой будучности. Ту ся А. Добрянь­скый проявив як народный будитель такыма словами: „Пробудьте ся, братя, до нового жывота. Пробудьте ся не до надаваня і звады, але до сполочной роботы на піднесіня нашой народ­ности. Мусиме нам дану слободу высоко хранити, віру вартовати, жадати єднакы права, як мають другы народы. Зо вшыткых сил мусиме на­шу народность розвивати і бечаловати нашу бі­сіду і літературу“. (Позерай Добряньскый, Реч, Зоря Галицька, 1849, ч. 28).

Так во Відню як і в Будапешті были знамы ру­синьскы жадости односно їх поставіня. Чекало ся, же у тім буде ініціатівный віденьскый двір, бо Русины му превказали міморядну одданость, але жадне позітівне рішіня про Русинів не при­ходило.

Підкарпатьскы Русины ся тогды досправды указали як народ пробудженый за свої народны права, кедь 10. новембра 1849 р. зорґанізовали до Відня народну путь ку владарёви. В тім часі пришов до Відня на челі карпаторусиньской делеґації і Добряньскый з цілём обновити русиньскы пожадавкы вєдно з галицькыма представителями.

Яка мала быти Добряньскым пожалована Русиньска країна? Спомяньме холем в корот­кости на тот документ сперед 150 років. Мала ся складати з чісто русиньскых століць або жуп Вышнёго Угорьска з правно ограніченов самосправов. Слободне хоснованя русиньской бісіды в церькви, школі і на урядах ся забеспечовало окремым законом.

Стояло за увагу, же про країну, котру собі вы­творив сам русиньскый народ своїм заселінём, жадав девять узаконінь:

Зато, же марцова устава жычіла русиньскій бісіді, треба было выдати єй Выголошіня з окремов увагов про Русинів так, жебы ся такым способом решпектовало русиньске звыкове право.

Зато, же дакотры діятелі поважовали Руси­нів лем за расу, треба было їх законом узнати за окремый народ, котрый бы быв рівноцінный з другыма народами.

Огранічіня окремых окресів ся жадало зробити в згоді з граніцями народности.

Хоснованя і выука русиньского языка в шко­лах русиньскых сел мало підпорити зряджіня трёх ґімназій, правной академії і універзіты з русиньскым языком выукы на вшыткых факултах. З тым цілём ся пропоновала зреорганізована Львівска універзіта. На ню мав мадярьскый міністер поволити штудовати Русинам з Угорьска без будьякой забраны.

Русинам было ґарантоване право обсаджованя урядів в русиньскых окресах предностні, а потім у высшых урядах подля процентуалной кількости жытельства.

Реалізація выдаваня русиньскых новинок і їх фінанчна забеспека од штату.

Доволіня Русинам выдавати кіріліцёв.

Зрівноправніня русиньскых урядників, священиків, учітелів і канторів в годности і фінанчнім одмінёваню з остатніма урядниками Угорьска.

Зоглядніня Русинів при приїманю до достойницькых служеб і при обсаджованю урядных постів в централных органах у Відню, памятали і на приділёваня русиньскых польных капланів до формуючіх ся русиньскых плуків.

Уведжене звыгодніня Русинів, котре было пожадоване од мадярьской верьхности указовало, же пожадавка корунной землі ся мінить і приспособує. Русиньска країна споминаныма узаконінями дістала зелену, а єй народ міцно ожывлюючі іншпірації.

Сістематічне місце в діятельстві будителя А. Добряньского мають ёго несмертелны діла – Выголошіня з 10. новембра 1849 року с єдным з них.

Першыраз в історії Русинів ся на дворі владаря стрітила така велика кількость русиньскых діятелів з обидвох половин Русиньской країны – надкарпатьской і підкарпатьской – з цілём вырішыти вопрос о своїм будучім поставіню в пропонованій русиньскій корунній державі.

На почудованя было, же Добряньскым спрацованый матеріал быв обсягово высоко гуман­ный, освітлюючій ласкаве снажіня Русинів… Недобрым або неприязным фактом было, же Добряньскому дали знати, же о сітуації в Угорьску было уж вырішено на основі пропозіції Мадярів, котра была подана уж скоріше і уж лем од владаря чекали на схваліня. Тогды Добрянь­скый передав екземпларі свого Выголошіня окремым міністерствам у Відню, жебы ся знало, яку позіцію заставав русиньскый народ – меджі угорьскыма немадярьскыма народами – в рішіню своїх осудів. Тогды ся надумали почекати на ліпшы часы про рішіня русиньского вопросу у Відню і вернули ся домів.

По перемозі над мадярьсков револуціёв стратило ся Мадярьско як штат в габсбурьскій ґрупі штатів. Хорватьско зо Славоньском і Меджімурём было перетворене на корунну землю, одділену од Мадярьска. Была орґанізована Серьбска Войводина як нова самосправна теріторія. Подля єй прикладу словеньскы чінителі в пропозіції, котру подали владі 10. септембра 1849 і підкарпатьскы Русины в памятнім списі, котрый быв предложеный цісарёви 13. октобра 1849 р., жадали, жебы словеньска і русиньска теріторія была одділена од країв заселеных Мадярами, і жебы підлігала як корунна земля пря­мо цісарёви.

Тото желаня влада сповнила, але лем частково. Зо словеньскых і русиньскых країв зрядила два окресы — братіславскый і кошіцькый. На новы высшы урядницькы місця ся дістали нараз штирьми Словаци і штирьми югокарпатьскы Русины. Быв то Адолф і Віктор Добряньскы, Александер Негребецькый і Петро Долинай. Быв запровадженый русиньскый язык в урядах, на судах і в школах, де жыло русиньске жытельство. Нова Языкова сітуація тримала до зрушіня марцовой уставы до 1851 р.

А. Добряньскый мав тото щастя і дожыв ся сповніня своїх намагань. А нелем то, але іщі помагав русиньскым урядникам дістати ся до уря­дів на властній теріторії. Ёго брат Віктор тыж помагав дістати ся русиньскым учітелям до школ. Ідея корунных земель, котра Русинів і Словаків веце зближыла, ся не стратила, але в новых подобах їх кликала до далшой сполупрацы як добрых сусідів.

ПгДр. Mихал ПОПОВІЧ, Пряшів

This entry was posted in Osobnosty. Bookmark the permalink.

Comments are closed.